Борычев Алексей Леонтьевич,
Москва, Россия
Борычев Алексей Леонтьевич. Родился в Москве в 1973г., где и проживаю. В 1997 году окончил с отличием МГТУ имени Баумана, аспирантуру, кандидат наук.
Стихи пишу с 20 лет. С 2005г. - член Союза писателей России (МГО СП России). Более шестидесяти стихотворений опубликованы в журналах "Юность", "Московский вестник", газетах "Литературная газета", "День литературы", "Российский писатель" (особую признательность хочу выразить её главному редактору уважаемому Н. И. Дорошенко и статс-секретарю СП России Л. Г. Барановой-Гонченко), "Московский литератор" и др.
Автор поэтических книг: "Иду на восток" 2004г., "Снежное полнолуние" 2006г., "Солнечные слёзы" 2008г., "Сонеты" 2008г.
Благодарю также И. И. Ростовцеву, В. Ф. Дударева за положительные отзывы и поддержку сайт автора:публикации в литературной газете
Прочитано 4147 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Приветствуем!
В Ваших данных не указан эл.адрес, поэтому пишу в отзывах. У редакции альманаха liliadolin точка ru к Вам предложение. Напишите нам на указанный адрес.
С уважением, Вера.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
